Відеоігри дають нам змогу побувати у чужій шкурі або безпосередньо керувати кимось/чимось іншим. З одного боку, ігровим світом блукає голодна жовта цятка, італійський сантехнік, розкрадачка гробниць, космодесантник, професійний убивця чудовиськ, фізик-теоретик чи паспортист тоталітарної країни.  А хто знаходиться з іншого? Людина перед екраном монітора чи телевізора.

У Her Story система “гравець—гра” досягає повної чистоти: людина перед монітором і в самій грі є людиною перед монітором.

Введіть пошуковий запит

В однієї мешканки міста Портсмут зник чоловік. Чи то пак його було вбито. Поліція провела з жінкою 7 співбесід, а їх відеозаписи з невідомих причин було розбито на дві сотні шматків, тривалістю від кількох секунд до кількох хвилин. На екрані перед нами — база даних поліційного відділку Портсмута. Наше завдання — скласти всю історію докупи.  А для цього нам потрібно відшукувати заховані фрагменти. Тут і стає в нагоді пошукова система.

Сем Барлоу, творець найкращої неяпонської частини Silent Hill, не лукавив, сказавши, що у Her Story зможе грати кожен, хто бодай раз у житті користувався Google. Пошуковик — основа тутешнього ігроладу. Забивши у нього певне слово, ми отримаємо перелік усіх відео, де воно було вжите. Втім, доволі швидко гравець опиниться у ситуації, що запитуване слово вжито в кількох десятках шматків, тоді як база даних виводить лише п’ять. Що робити в такому разі? Правильно: звужувати зону пошуку, вводити кілька слів або навіть цілі фрази.

Кря-к: забивши у пошуковик слово “качка” з помилкою у першій літері, ви отримаєте 4 відео, одне з яких розблокує секретне досягнення.

Але невже вводити слова у пошукову та дивитися відео — все, що пропонує нам ця гра?

Так, це все, що Her Story нам пропонує, однак потребує вона від нас зовсім іншого: не дійти до якогось умовного кінця і не відшукати всі фрагменти. Гравець потрібен зрозуміти, що саме трапилося. Зрозуміти, ким насправді була людина перед камерою.

Суто англійське вбивство

Перша думка, яка закрадається ледь не відразу — жінка щось приховує. Або й відверто бреше. В деякі миті вона жодним чином не схожа на людину, яка відверто сумує через смерть чоловіка. І тут все значно складніше, ніж здається — за товстим шаром брехні та недомовок ховається насправді темна історія.

Передусім варто похвалити письменницьку працю Сема Барлоу. Ненадійний оповідач — напрочуд сильний прийом, який чудово пасує Her Story. Інша річ, що тутешня форма могла би все зіпсувати.  В силу фрагментованості, авторові майже неможливо керувати ходом історії, адже невідомо, за які пошукові запити вхопиться кожен гравець. Хтось може відгадати більшість несподіванок за 15 хвилин, комусь на це піде кілька годин, хтось може навмання набрати слово і з першої спроби відкрити одну з таємниць.

Барлоу постарався вибудувати справжню павутину — щойно вхопишся за одну ниточку, тобі просто закортить намацувати інші. Чому співбесіду перенесли до іншої кімнати? Чому жінка змінила тон розмови? Чому вона згадує своє минуле задовго до шлюбу? Навіть якщо ти відтворив усі події основної трагедії та виявив ім’я злочинця, все одно захочеться послухати чергову історію з життя допитуваної. А розповідей вона має вдосталь: сумних, романтичних, огидних і відверто моторошних. Звісно, серед двох сотень відеошматків трапляються й сюжетно неважливі епізодики. Після їхнього перегляду ви може й не дізнаєтеся нічого нового чи важливого, але ваші очі ще кілька секунд потішить Віва Сайферт.

Британська гімнастка й піаністка Віва Сайферт вражає бодай тому, що змогла попри природну симпатичність створити в дечому неприємний образ. Воно й слушно, адже якби Віва створювала винятково позитивне сприйняття героїні, то її важко було би сприймати як підозрювану. А так вона часом посміхнеться — і тебе аж пересмикує. Міміка, жести, постава, тон голосу — Сайферт максимально оживлює свою героїню відповідно до її чинного стану чи настрою. А їх за тиждень допитів та копирсання в минулому змінилося чимало.

По той бік екрана

У Silent Hill: Shattered Memories Барлоу до іпостасей письменника й дизайнера додав ще третю — психолога — створивши спосіб проникнення гравця до гри. Персонажі, подоби чудовиськ, сюжетні елементи та елементи середовища — все змінювалося відповідно до результатів опитування гравця перед початком гри.

Для Her Story дизайнер застосував зворотній підхід: сама гра — лише інструмент. Основна частина відбувається у голові гравця. На відміну від інших детективних пригод, тут нема записника з конспектом ключових деталей, нема внутрішнього голосу, який би промовляв гравцеві найголовніше, нема підказок, нема запасних варіантів та якогось ведучого стрижня. За відсутності будь-яких інших елементів, Her Story дає гравцям новий контент лише в якості винагороди за уважність та кмітливість. Збирати інформацію, осмислювати її, шукати взаємозв’язки та будувати здогади — все це доведеться робити самому.

Барлоу виніс власне детективну складову по той бік екрана, перетворивши гравця зі співучасника розслідування на єдиного виконавця. Це споріднює Her Story радше з ARG, а не звичайними пригодницькими забавками.

Дует Сема Барлоу та Віви Сайферт подарував нам гру, котра вимагає від гравця значно більше, аніж дає йому взамін, котра встановлює нову планку якості поміж інтерактивних детективів і котра дарує невимовну насолоду від розуміння. Her Story посилає під три чорти поняття “приблизна тривалість проходження”, дозволяючи відкрити свої таємниці за лічені хвилини. Та навіть за цих умов хочеться нишпорити далі та докопатися до найменших подробиць, якими вони би не були  — настільки магнетичною є її історія.